Без виховання і настанови людина – наче земля, яка, хоча й найкраща, але родить лише бур’ян, якщо на ній не працювати. Сучасна людина третього тисячоліття має бути всебічно освіченою, вихованою, високоморальною особистістю. І тільки натхненна праця вчителя покликана творити на землі людину. Як потрібно виховувати дитину, щоб вона, ставши дорослою, змогла не тільки знайти себе, своє місце в житті, але й максимально реалізувати себе, стати повноцінним членом суспільства. Виховання у дітей загальнолюдських цінностей – це перший крок до ідеалу. Учитель з доброю чутливою душею, справедливий і тактовний, привітний і терплячий, який з любов’ю навчає і виховує досягає високих результатів у педагогічній діяльності.
Виховання дитини – це великий талант, якому потрібно вчитися все життя. Це незаперечна аксіома, яка завжди спонукає кожного вчителя знаходити свій шлях до сердець вихованців. Не є таємницею, що всі діти різні між собою. У них сконцентровано стільки енергії, що інколи від неї ми, дорослі, втомлюємося. Сьогодні з висоти свого невеликого досвіду класного керівника, можу впевнено сказати, що щодня, щомиті ти – вчителю – повинен бути інакшим і водночас самим собою, зрозумілим для своїх вихованців і розуміючим, вміючи вибачати і визнавати власні помилки. Адже часто здається, що дорослі – це істина в останній інстанції, а у дитячих думах від цього залишається незадоволення, біль, смуток, розчарування. З однієї сторони мої вихованці, вступаючи до першого гімназійного класу, діти і з ними слід спілкуватися, враховуючи це, з іншого – це маленькі генії, які шукають свій шлях, шукають своє місце у нашому маленькому колективі – класі.
Так все почалося 1 вересня 1998 року. До мене в клас прийшло 30 першокласників. І скільки я не намагалася програвати уявно різні ситуації і знаходити правильне рішення, але бачачи 30 пар допитливих очей, мимоволі злякалася. Отак перше питання, що постало переді мною було власне для мене „Чи зумію я? Чи буду добрим класним керівником?” І почалися перші кроки становлення. Хлопчиків і дівчаток було приблизно порівну 16 і 14. Половина класу прийшла з 4-А загальноосвітньої школи І – ІІІ ст. ім. О. Маковея №1 (16 чол.). Це був сформований маленький колектив зі своїми правилами, традиціями. Їх бажання спілкуватися, отримувати відповіді на запитання від вчителів, демонстрація власної ерудованості часто вражали усіх учителів. Перша моя проблема, над якою намагалася працювати і вирішувати: „Формування колективу на основі морально – етичних норм.”
Спочатку навчального року спробувала сформувати ядро активістів, які допоможуть мені в подальшій роботі. Але зіткнулася з цікавим феноменом: у значної частини учнів була завищена самооцінка, в інших – занижена. І траплялися випадки, коли слід не стільки формувати колектив, скільки встановлювати правила поведінки між учнями і здійснення контролю над їх дотриманням. Так почав формуватися партнерський тип спілкування. Проводилися цикли бесід на морально – етичні теми: „Хто твій друг?”, „Як діяти так, щоб було добре всім?”, „Допоможи мені?”, „Поважай самого себе”. Інколи такий вид роботи виникав спочатку як аналіз вчинків моїх першокласників. Постійне нагадування приносило свої перші позитивні результати. І вже у жовтні частину моїх учнів залучили до святкування Дня вчителя, де вперше ми довели, що можемо щось підготувати і принести насолоду іншим, виступаючи на Новорічному святі. Та закладалися перші цеглини партнерських стосунків. Хоч по переду був складний перехідний вік. Водночас я зрозуміла, що група з 4 – А завищену оцінку і тому не наважилася на її базі творити колектив, розуміючи при цьому, які наслідки можуть стати в майбутньому. Тому, відмовившись від такої спокуси, першим кроком до формування нового колективу стало створення власного нового колективу, який би допоміг сформувати навчально – виховні завдання для подальшої роботи.
Були проблеми із взаєминами між дітьми.
Різноманітність соціальних груп, у яких виховувались вони, створювала певний дискомфорт для сільських дітей. Тут на допомогу приходив практичний психолог, поради батьків – педагогів, педагогічна інтуїція. І наприкінці першого року зробила дивний висновок для себе. Він був теж на межі парадоксу – бути добрим і вимогливим дуже складно і, як результат, частина моїх вихованців розуміла мене і з ними було легко порозумітися, а частина завжди прагнула протиставити власне „я” колективу, вчителю, загальній справі. Встановити рівновагу між цими двома критеріями – такий орієнтир поставила перед собою. Для цього ознайомилася з науково – методичною літературою, перечитала вікову психологію, теорію виховання. На жаль, тоді досить мало було ґрунтовної не заполітизованої педагогічної літератури, яка б конкретно допомогла у моєму конкретному випадку. А сценарії, які часто друкувалися у „Позакласному часі”, „Все для вчителя”, інших педагогічних виданнях не могли врахувати проблем нашого класу.
Гуртувала колектив по-різному: і писали спільні дописи у літопис гімназії „Гроно”, і ходили у походи; і брали участь у відкритих виховних годинах, у святкуванні Нового року, Святого Валентина, Дня Матері. Та відчувала – на той момент діти були простими відтворювачами чужих думок, сценаріїв. Всі заходи були чимось натягнутими, нав’язаними, несправжніми. Хлопці взялися себе реалізовувати у футболі. Протягом 7 років вони – незмінні лідери гімназійних першостей. Дівчата, дивлячись на старших, завзято танцювали у зразковому художньому ансамблі пісні і танцю „Первоцвіт” і в таких справах почали проявлятися таланти: хтось писав вірші, хтось грав на музичних інструментах, хтось хотів стати найрозумнішим, комусь вдавалися високі спортивні досягнення. Звичайно, були і неформальні лідери, які намагалися в своїй оригінальності перевершити всіх і це їм вдавалося. Вони ставали, частенько, „антигероями”. Їхня енергія не знаходила виходу, не було реалізації. Простіше було тим, хто добре навчався. Вони постійно брали участь в олімпіадах і посідали високі місця(БежукН., НатуркачЗ., Мацьків Г., Голов’янник Ю.,Волошин Д., Прокоп І.,Телещак Т.Іжук Р.). Але їх було приблизно 20-25 відсотків від загальної кількості учнів класу. Тому наприкінці другого гімназійного класу хтось у нашому класі почав конструктивно міркувати про те, як стати найкращим класом – класом „зіркою”. Таке побажання в колективі прийняли скептично. Групи, які утворилися і носили в основному соціальну структуру на той момент не переймалися загальною справою і вирішували свої інтереси. Але лідери починали свою добру справу. Їм захотілося зробити щось таке, щоб про них заговорили в хорошому розумінні. І у третьому класі поруч з традиційними виховними годинами, які стосувалися вшанування героїв, пам’ятних дат історичного та літературного календарів, на морально – етичні теми, де прагнули на програванні сценок з шкільного життя і знаходити спільно вирішення проблеми, виступах на Новому році, де грали як не розбійників, то казкову нечисть, з’явились „Знайомство зблизька”, і, брей-ринг, і успіхи у спортивних змаганнях району. А цьому передувало анкетування, у якому було вказано форми роботи, з яких би вони вибрали три – п’ять, щоб провести у класі чи гімназії. І з’ясувалося, що пасивно-споглядальні(словесні) методи набрали до 10% (інформаційно–просвітницькі, виховні години, лекції, вшанування пам’ятних дат, дискусії), а значний відсоток набрали активні та нетрадиційні форми роботи: o інтелектуальні ігри – 15% o спортивні змагання – 18% o туристські змагання – 7% o жартівливі програми, КВК – 50%. Але у переліку учні дописали „Містер”, „Панночка”, „Випускник” – акції, з якими знайомилися по телебаченню.
5- 7 чоловік стали постійними учасниками туристсько – екологічної студії „Джерела” (кер. О. К. Вікирчак) – Хохолик Г., Гандзюк В., Ткачик Ю., Лучик Р., Мацьків Г. Напевно, тоді наприкінці 3- го гімназійного класу я зрозуміла, що не слід ховати учнів від життя. Для того, щоб вони вчилися жити, слід створювати середовище, у якому вони по – перше, зрозуміють самих себе; по – друге, реалізують свої бажання; по – третє, навчаться бути єдиним колективом чи групою для досягнення мети.
Поїздка в Республіку Польща зразкового художнього ансамблю пісні і танцю „Первоцвіт” (Натуркач З., Мацьків Г., Головяник Ю., Українець В., Ткачик Ю., Прокоп І.), участь у триденному поході у складі туристико – екологічної студії „Джерела”(Р.Лучик, Ю. Ткачик, Г. Хохолик), перемога у міських туристських змаганнях – все це і багато іншого, здавалося б непомітного: зауваження стосовно поведінки іншого, зовнішнього вигляду, допомога при виконанні домашніх завдань створило умови для реалізації нової проблеми „Формування колективу на засадах КТС(колективно-творчих справ)”. Це був прорив, який допоміг нам поступово зміцнювати свій позитивний імідж і по праву претендувати на звання „найкращого громадсько-активного класу”. Наприкінці третього класу наша команда стала призером гімназійної першості з брей-рингу, обійшовши сильні команди старшокласників. Наступного року знову успіх – друге місце. Але цього видалося мало. Анкетування довело, що слід активніше співпрацювати з учнями і враховувати їх інтереси, використовувати інтерактивні методи виховання. У 4-ому класі наші дівчата брали участь у „Панночці гімназії”, а в 5-ому – самостійно підготували і провели вперше в гімназії „Міні панночку” до Дня Святого Валентина. У 4-ому класі запам’яталася система тренінгів з профілактики залежних форм поведінки і спілкування. У цьому нам допоміг практичний психолог Щупачинська І.Г. Говорячи про систему КТС, важливо зауважити, що її суть глибоко демократична і поєднує багато компонентів, серед яких слід відзначити: - готовність всього класу.(Ще в 2-3 класах учні відчували потребу в реалізації завдань, але були соціально-недозрілими). - підпорядкування інтересів особистих груповим і класним(в молодших класах всі прагнули керувати, ніхто не хотів підпорядковуватися один одному. Як результат, шкільне життя – пасивно-нецікаве, тому, що нас ніхто не хоче розважати) - готовність вчителя підпорядковуватись правилам гри і стати консультантом для учнів - для розширення виховного середовища якомога повніше залучати інших вчителів, батьків з метою оптимізації вибору КТС форм і методів(КВК учнів нашого класу хотіли проводити ще з 3-го класу, але зрілість і виваженість проявили у 6-ому, коли вони „не гвинтики”, а повноправні творці сценарію. Учні відчули свою соціальну значимість і свій авторитет перед іншими).
Такий напрям руху довів, що лише система допоможе стати найкращими і в 2002-2003 навчальному році, коли 5-А клас став другим під час виборів громадського активного класу серед вчителів та учнів. Це заслуга всього учнівського колективу, кожен у якому вніс свій посильний вклад для загального успіху. А у 2003-2004 навчальному році ми стали найкращими. І на підтвердження слів пропоную конкурсну роботу „Я - громадянин”, де кожен говорить про те, що зробило наш клас колективом.